Пам’ятки ювелірного мистецтва доби раннього середньовіччя IV–VIII ст.

Четвертий (б) зал

Підвищена увага до ювелірного мистецтва є однією з характерних особливостей нашого часу. І це не випадково. Адже в творчості як сучасних, так і стародавніх ювелірів завжди найбільш вільно й безпосередньо відбиваються глибинні уявлення людей про прекрасне в естетичному і навіть етичному вираженні найважливіших законів і норм життя.

Значний інтерес викликають першокласні ювелірні вироби епохи середньовіччя зі скарбниці музею, які збереглися до наших днів. Ця унікальна мало відома спеціалістам колекція відзначається великою художньо-історичною і документальною цінністю. Чимало предметів зі збірки музею містять важливі відомості не лише про історію розвитку художнього ремесла, але й про культурні зв’язки і впливи, світовідчуття, традиції і смаки. Певною мірою вони також є відображенням матеріальної і духовної культури народів, які жили у той насичений бурхливими подіями період історії.

Пам’ятки ювелірного мистецтва IV–VIII ст., виконані майстрами різних племен і народів, були поширені на значній території: у степах від Дону до Дунаю, а також у лісостеповій та лісовій зонах сучасної України. З давніх часів ці регіони населяли народи, які розрізнялися між собою етнічним складом, мовою, рівнем матеріального та культурного розвитку.

У південноукраїнських степах мешкали численні кочові скотарські племена:

У лісостеповій та лісовій смугах з VI ст. господарювали осілі хліборобські східнослов’янські племена.

Культура кочовиків (номадів) середньовіччя значною мірою є синкретичною. Вона формувалася в результаті злиття творчих досягнень войовничих кочовиків з набутками культури племен завойованих земель та під сильним впливом навколишніх країн, з якими степовики мали різноманітні стосунки.

Ювелірне мистецтво кочовиків є однією з найяскравіших сторінок творчості народів, які заселяли степові простори Північного Причорномор’я у IV–VIII ст.

У художній спадщині кожного кочового суспільства спостерігається виникнення рис і особливостей, які відповідали новим уявленням і багато в чому відрізнялися від тих, що були притаманні цим народам у районах їхнього колишнього проживання.

Протягом багатьох століть ювелірне мистецтво кочовиків зазнавало складних трансформацій. При збереженні старих традицій змінювалися форми, декор, вдосконалювалася технологія виготовлення, з’являлися нові види технічних прийомів художньої обробки дорогоцінних металів тощо. Взагалі розвиток ювелірного мистецтва перебував у прямій залежності від соціальних умов, вимог моди, загального рівня розвитку культури.

У скіфо-сарматську епоху більшість високохудожніх ювелірних виробів було виконано грецькими майстрами, які проживали в античних державах Північного Причорномор’я (Херсонес, Боспор та ін.). У середні віки ці античні центри стали провінціями Східно-Римської імперії – Візантії. І вже візантійські ювеліри в процесі постійних контактів зі степовими народами виготовляли коштовні вироби на замовлення представників багатих верств різних кочових спільнот, що замінювали одна одну. Зацікавлення предметами розкоші візантійського виробництва як у народів Східної, так і Західної Європи виникло не випадково. Адже в часи середньовіччя витвори художнього ремесла та декоративно-ужиткового мистецтва Візантії дістали світове визнання. Мистецтво Візантії, яке зберегло найкращі традиції античності, увібрало в себе багато елементів мистецтва Стародавнього Сходу, а також характерні риси художньої творчості варварських народів. Візантійські майстри-ювеліри, які створювали неперевершені прикраси із золота і коштовного каміння, довгий час залишилися законодавцями смаків. Їхні вироби були свого роду еталонами, на які орієнтувалися і які прагнули наслідувати.

В епоху середньовіччя культура кочовиків Північного Причорномор’я розвивалася паралельно з культурою слов’ян Східної Європи. Завдяки тісним стосункам двох різних світів поступово відбувався складний процес культурного взаємовпливу степовиків і хліборобів, який знайшов своє відображення в художній творчості цих народів.

Найважливішим явищем в культурному житті давніх слов’ян є виникнення на території Середнього Подніпров’я в VI ст. торговельно-ремісничих центрів з багатьма видами виробництва, включаючи і ювелірне.

Протягом VII–VIII ст. ремісничі поселення перетворюються на міста. Міські ювелірні майстерні забезпечували своєю продукцією не тільки місцеві придніпровські, а й інші давньослов’янські племена, які розселилися на території Східної Європи.

У цей період в ювелірному мистецтві можна побачити елементи балкано-візантійської культури, а також деякий вплив культури племен Південної Прибалтики і Північного Причорномор’я.

Мистецтво давніх слов’ян, як і інших європейських народів в епоху раннього середньовіччя, уявляється нам чимось далеким та малозрозумілим. Про нього не згадують літописи, жодна споруда тих часів не дійшла до наших днів. Проте знайдені під час археологічних розкопок пам’ятки свідчать, що мистецтво давніх слов’ян, як і інших народів тих часів, було тісно пов’язане з побутом. Різноманітні предмети хатнього вжитку, зброї, знарядь праці, одягу, а також ювелірні вироби було оздоблено яскравими своєрідними візерунками. Саме в цій галузі творчості – у створенні нових орнаментів, декоративних форм, технічних засобів виготовлення ювелірних виробів – виявилися невичерпна фантазія і майстерність слов’янських митців, їхнє мистецтво було нерозривно пов’язане зі світоглядом давньослов’янських племен, бо всі витвори, за стародавніми уявленнями, таїли в собі певну символіку, зміст якої пов’язано з язичницькими віруваннями. Будь-які зображення – образи людей і тварин, рослинні орнаменти, геометричні візерунки – мали конкретне призначення: оберігати власника від різного лиха, допомагати йому в житті та праці.