Сармати (II ст. до н.е. – IV ст. н.е.)

Четвертий (а) зал (колекції)

На межі ІІІ–ІІ ст. до н.е. в причорноморських степах з’являються сармати – споріднені зі скіфами іраномовні кочовики. Сармати займали величезні простори степів і складалися з окремих племінних об’єднань, що мали різні напрямки зовнішніх контактів та, відповідно, культурно-політичні орієнтири. Сарматські племена сформувалися у поволзько-приуральських степах у IV–IІ ст. до н.е. Відтоді, як у VI–V ст. до н.е. політичний центр скіфів перемістився з Північного Кавказу до Нижнього Подніпров’я, сармати починають поширювати свої кочовища на південь і захід до Прикубання і Подоння. У ІІІ ст. до н.е. сармати вийшли на політичну арену Східної Європи як могутня і активна військова сила. З цього часу грецькі автори постійно згадують про них на схід і північ від Меотіди. І саме з ІІІ ст. до н.е. відомі окремі, переважно впускні, поховання сарматських воїнів на Лівобережжі Дніпра, що свідчить, вірогідно, про грабіжницькі походи, а не про завоювання. Лише з кінця ІІ–І ст. до н.е. в Північному Причорномор’ї виникають власне сарматські могильники. В цей час Лівобережжя Дніпра вже цілком під сарматським контролем, а у І ст. до н.е. сармати опановують і Правобережжя. Майже 600 років античний світ – держави Північного Причорномор’я, провінції Римської імперії – відчував страх перед грізною силою сарматів. Так, Ольвія певний час перебувала під контролем сарматських царів Фарзоя та його сина Інісмея. Спустошливі війни зруйнували деякі грецькі міста, укріплення на Нижньому Дніпрі. Добре озброєні кіннотники (їх називали ”оперезані мечем”) при потребі долали значні перешкоди і часто виходили переможцями у сутичках з ворогом. Як і скіфи, вони цінували передусім сміливість, бойову звитягу, нещадність до супротивників. Сармати-найманці служили у римській армії. Їх загони стояли навіть у далекій Британії.

Слід зазначити, що серед сарматського населення спостерігалось значне соціально-майнове розшарування, про що свідчить і поховальний обряд. Поховання різко поділяються на багаті підкурганні з великою кількістю зброї, прикрас з благородних металів, дорогого імпортного посуду та інших коштовних і престижних речей, та бідні, з незначним супровідним інвентарем.

Коли у Північному Причорномор’ї затвердилися сармати (II ст. до н.е. – І ст. н.е.) серед ужиткових речей побільшало предметів розкоші, ювелірні вироби стали вибагливішими і вишуканішими. У представників еліти сарматського суспільства увійшли в моду еллінські прикраси, декоративні елементи в оформленні головних уборів та одягу, спеціальний посуд для ароматичної олії. Тогочасні ювелірні вироби привертають увагу оригінальними формами й орнаментами. Витвори із золота стали набагато яскравішими завдяки інкрустації їх емаллю, коштовним камінням, кольоровим склом. Це явище дістало назву поліхромного стилю, який набув найбільшого поширення в сарматській культурі.

До періоду розквіту сарматської культури (І ст. н.е.) належить більшість найбагатших курганів, в яких знайдено високохудожні вироби як античних, так і фракійських та малоазійських центрів. Як і у скіфському мистецтві, в художніх виробах сарматів переважали зооморфні мотиви. Проте сарматські вироби відрізнялися манерою трактування: значною стилізацією, орнаментальністю, оздобленням фігурок тварин кольоровими вставками. У перших століттях нашої ери намітилася тенденція до заміни традиційних звіриних мотивів геометричними візерунками. Майже всю поверхню виробів заповнювали напівкоштовним чи коштовним камінням, різнобарвним склом, емаллю. Чудовими взірцями цього стилю є порожнисті золоті браслети з Ногайчинського кургану, вкриті перлинами та оніксовими намистинами. На корпусі наручних прикрас поміщено скульптурні зображення міфічних образів Ерота і Психеї. На фігурках одного з браслетів збереглися смарагди, оправлені у золото, на його масивних застібках – великі вставки з яскравого каміння. Оздоблення браслета відзначається витонченістю і художньою досконалістю.

Широкі торговельні й культурні зв’язки населення Північного Причорномор’я віддзеркалилися у розмаїтті знахідок, що походили як з місцевих ремісничих центрів, так і з Кавказу, країн Середземномор’я, Італії, Єгипту, Ірану, Індії.

У IV ст. н.е. володарювання сарматів скінчилося – смертельного удару завдали гуни, котрі відкрили нову історичну епоху.

Культурні досягнення прадавнього населення півдня України ставали взірцями для митців нової ери. Подальший розвиток поліхромного стилю в ювелірних виробах відбувся вже в епоху ”великого переселення народів” (IV–VII ст.).